Жінка...

Жінка. Запах твій пам'ятає цей підвіконник.
Кожен твій слід відбитий рубцем на тілі моєї душі.
З тебе я вийшов, до тебе прийшов і відійду з тобою,
І вже не важливо..чи з мене писатимуть вірші.

Жінка. Я твій капітан по морях блискавичних падінь і підйомів.
Твоє альтер его у світлі всіх тих, хто пустіший за лід навесні.
І сотні тремких експедицій по закутках твого гладенького тіла,
І вже неважливо ..чи я в цю секунду у тебе,
Чи у наступну по вуха погрузнеш в мені.

Жінка. Зтобою роки як хвилини й хвилини тривалістю в вічність.
Сплетіння безмежних контрастів на тілі епохи досліджень кристалів піску.
Ми вивчили все, ми дісталися дна,
Ми торкнулись долонями неба.
І вже неважливо..що й досі ніхто не сказав,
що пізнав тебе повністю.. дику і хтиву таку.

Жінка. І пальці твої доведуть мене вкотре до смерті й не знаю
Чи знайду слова чи слова тебе знайдуть таку і ще раз..
Ти зранку планету з зірками із ніг їм на голову ставиш,
І вже неважливо...
Що ближче до ночі всього лише декілька фраз
Тебе у рум'янець кривавий жбурнуть і ти млосно розтанеш,
І темінь сховає мою вічну боязнь, мої нестійкі 25-ть
До тебе приходиш, живеш у тобі, у тобі до світанку вчергове вмираєш,
І більш неважлива скінченність і те, що до тебе вже нові летять...(с) Колос

День за днем, година за годиною..Ніколи не думала, що вірші бувають такими. Щирі, відкриті, без пафосу і помпезних виразів..про те буденне, яке мучить, тішить і рве на шмаття душу.

І ось Вона. Жінка. Запах, якої пам'ятає підвіконник)
Вікторія.